Дмитрівка — одне з найдавніших поселень сучасного Кропивницького району Кіровоградської області. Її історія значно багатша, ніж може здатися на перший погляд. Розташоване в долині Інгульця поселення було освоєне людьми ще за доби пізньої бронзи, а перші письмові відомості про цю місцевість простежуються від 1730-х років. Вже у 1736 році під час татарського нападу тут спалили церкву, що свідчить про наявність сформованого поселення. За родинним переказом Сахнів-Устимовичів, назва Дмитрівки могла мати саме козацьке походження – від імені сина крилівського сотника Устима Сахна.
У середині XVIII століття, після створення Нової Сербії як рубежу захисту від татаро-турецької загрози, поселення отримало назву «Дмитрівський шанець», де згодом розмістилася штаб-квартира однієї з рот Далматського гусарського полку. До 1785 року лише чоловіче населення становило 1524 особи, а загальна чисельність перевищувала 3 тисячі мешканців. Того ж 1785 року була збудована Успенська церква зі штатом із трьох священників і протопопа. Дмитрівка формувалася як багатоетнічний та багатостановий осередок, де поруч мешкали українці, козаки, військові переселенці, росіяни та євреї. Відмінності між окремими групами мешканців тривалий час зберігалися навіть у просторовій організації містечка: переселенці часто селилися окремими кварталами або вулицями.
Саме тому історію Дмитрівки можна було буквально «прочитати» за назвами її вулиць. Після переселення до містечка мешканців Красного Кута тут з’явилася Краснокутська вулиця. Пам’ять про переселенців із Рудої зберігалася у назвах Великої Рудянської та Малої Рудянської вулиць. Існувала також місцевість, відома як Бессарабія, назва якої пов’язувалася з бессарабськими переселенцями XVIII століття.
Запровадження системи військових поселень на початку XIX століття призвело до примусового виселення частини мешканців та заборони 1818 року проживати цивільним, зокрема євреям. Це спричинило занепад торгівлі у 1830–1850-х роках. Відродження розпочалося після ліквідації військово-поселенського режиму в 1857 році. З 1859 року Дмитрівка остаточно закріпила статус адміністративного центру Дмитрівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, хоча в документах як містечко вона фігурувала ще з 1790 року.
Завдяки розташуванню на перехресті важливих шляхів з Польщі на Запорожжя та з Крилова на Єлисаветград і Крим, Дмитрівка перетворилася на головний ринок для цілої сільської округи. Найдавнішим був двотижневий Цареконстантинівський ярмарок (із 21 травня), куди приїздили навіть «закордонні» купці. Згодом провідне значення здобули Успенський і Хрещенський ярмарки поруч із регулярними базарами, що проводилися щопонеділка. Головним товаром було хлібне зерно, вивіз якого стрімко зріс після появи залізничної станції Знам’янка за вісім верст: у 1886 році до неї доставили понад 500 вагонів зерна, а 1887 року — більше 1000 вагонів. Перевезення здійснювали місцеві візники підводами (по 10–15 волових чи кінських підвід на вагон), а у зворотний бік везли сіль, борошно, залізо, гас і вугілля.
Показовим епізодом включення містечка до міжрегіональної торгівлі стала діяльність агента австрійської торгової контори. Лише за квітень–травень 1887 року з Дмитрівки відправили 360 тисяч курячих яєць, зібраних по двох губерніях, пакуючи їх у спеціальні дерев’яні ящики із соломою та збираючи окремо навіть биті яйця й шкаралупу. Наприкінці 1880-х років у містечку працювали 22 бакалійні та 15 мануфактурних крамниць, 20 зернових комор, готель, два постоялі двори та понад 10 шинків, а річний торговельний оборот 1885 року сягав щонайменше 600 тисяч рублів сріблом.
Дмитрівка була й великим ремісничим осередком: у 1886 році тут налічувалося 905 майстрів, 312 робітників і 66 учнів, діяли водяні млини та видобувався камінь для будівництва. За загальним переписом 1897 року в містечку проживали 7 746 осіб (6 621 православний та 1 112 юдеїв), а в 1916 році чисельність сягала близько 8 520 осіб. У Дмитрівці працювали волосне правління, поштове відділення, земська (із 1879 року) та церковнопарафіяльна (із 1887 року) школи, земська лікарня, приватна аптека, дві православні церкви, два єврейські молитовні будинки та навіть власна метеорологічна станція. При цьому, навіть на зламі століть зберігався й унікальний духовний звичай надзвичайної єдності місцевого українського населення – так зване «побратимство» та «посестринство». Їх урочисто скріплювали перед іконами на другий день Великодня і цінували настільки високо, що побратимів навіть уникали брати за хрещених, сприймаючи їх як близьких кровних родичів.
Таким чином, упродовж XVIII–XIX століть Дмитрівка пройшла масштабну трансформацію від прикордонного шанцю до важливого торговельно-ремісничого та адміністративного осередку нашого краю. Поєднуючи пам’ять про козацьке минуле, спадщину військових поселень, традиційне сільське господарство та модерну ринкову економіку, прив’язану до залізниці, містечко тривалий час залишалося справжнім економічним і культурним серцем території, навколо якого вирувало життя всієї довколишньої сільської округи.
Список використаних джерел та літератури:
- Волости и важнейшие селения Европейской России. По данным обследования, произведенного статистическими учреждениями Министерства внутренних дел, по поручению Статистического совета. Издание Центрального статистического комитета. Выпуск VIII. Губернии Новороссийской группы. Санкт-Петербург, 1886. 157 с.
- Історія міст і сіл Української РСР : в 26 т. Кіровоградська область / ред. кол. тому: Д. С. Сиволап (гол. редкол.) [та ін.] ; АН УРСР, Ін-т історії. Київ : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1972. 816 с.
- Сорокин Г. Местечко Дмитровка : опыт историко-статистического и этнографического описания. Херсон, 1890. 65 с.
- Список населенных мест Херсонской губернии (по данным Всероссийской сел.-хоз. переписи 1916 г.). Александрия : Тип. Ф. Х. Райхельсона, 1917. 377 с.
- Список населенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении / Херсонский губернский статистический комитет. Херсон: Типография губернского правления, 1896. 544 с.
